Ізяславський НВК "ЗОШ І-ІІІ ст. №2, ліцей"
ім.О.Кушнірука














2017 рік - рік Української революції

Воскресенье, 22.10.2017

Вітаю Вас Гість | RSS | Головна | Каталог статей | Реєстрація | Вхід

Головна » Статті » Шкільний музей » М.Островський в нашому місті

Спогади
Мої спогади про Миколу Олексійовича
Островського
 

Микола Олексійович Островський є дорогою людиною для нашої сімї. На стіні, на самому почесному місці, висить його портрет, і ми свято бережемо пам'ять про друга і товариша.

В 1924 році М. О. Островський працював секретарем Ізяславського райкому комсомолу.

Я в той час, залишившись сиротою, виховувалась у дитячому будинку. Мати померла, а батька, учасники підпільної революційної організації, що організовувала боротьбу за встановлення Радянської влади на Україні з білополяками, в 1920 році розстріляли.

Разом з батьком загинули підпільники Ефім Барський, Іван Сергеев, Іван Павловський, Сергій Кудлаєв, Анна Нісензон, Іван Демчик.

До 40-річчя Жовтневої революції їм у місті Шепетівці спорудили обеліск.

У нашому дитячому будинку виховувались діти-сироти, обездолені громадянською війною. Турботу про нас, сиріт, узяв на себе комсомол.

У дитячому будинку мені випало щастя зустрітися з Миколою Олексійовичем Островським.

То були важкі для дітей часи. Нас багато, а одежі, взуття не вистачало. Втрьох укривались на ліжку однією ковдрою. Пам’ятаю, одного дня вихователі нас попередили, що до нас приїде Островський, секретар РК комсомолу. Ми принишкли і чекали гостя. І ось він прийшов. Це був зовсім молодий чоловік і військовій гімнастерці. Побачивши, в яких умовах ми живемо, він похмурнів. А згодом організував шефство частин Червоної Армії. Шефи виділили нам ковдри, білизну і взуття. Вихователі і старші вихованці перешивали білизну для менших дітей. І кожний з нас радів «обнові».

М. Островський постійно цікавився нашим життям. І ми полюбили секретаря райкому: він ласкаво гладив дитячі голівки і знаходив тепле слово для кожного. Особливою увагою користувалися діти, батьки яких загинули за Радянську владу.

Мені тоді було 10 – 11 років. Пам’ятаю, як він ласкаво промовив «Ти будеш щаслива, дівчинко. Тільки не забувай, що твій батько і його друзі віддали своє життя за Радянську владу, за те, що діти були щасливі». Ці слова запали в душу дитини. І я ніколи не забуду їх.

Островський вчив нас співати. Ось уривки тих пісень:

«Мы на горе всем буржуям

Мировой пожар раздуем

                                      Раз!

Мировой пожар горит

Буржуазия дрожит

                                      Раз!»

                                               «Мы новый мир построим

                                                 Мы к новому идем

                                                 Старое разрушим

                                                  и песенки споем».

 

Сам він співав азартно, наче агітував. І ця азартність передавалась нам, дітям. І кожний із нас, співаючи, в думках бачив те нове життя, за яке боролись наші батьки. То були незабутні хвилини.

Одного разу Микола Олексійович заїхав у двір дитячого будинку на баскому білому коні. Діти одразу підбігли до нього. І найщасливішими вважали себе ті, кого провіз верхи секретар райкому. Серед щасливчиків була і я.

Щодня до будинку привозили обшарпаних, брудних дітей. Багато зусиль прикладали вихователі, поки ці дітлахи звикали до нових умов. Якось я підслухала, як молода вихователька Геня Гохбан поскаржилась М. О. Островському на труднощі. А він відповів: «Дітей треба любити, це майбутні будівники соціалізму, наша зміна». Пам’ятаю, як Микола Олексійович Островських привіз у дитячий будинок хлопчика Колю, років 8 – 9. Ми, як завжди тісним колом оточили секретаря райкому. Хлопчик злякано озирався і міцно тримав за руку свого рятівника. Як ми заздрили йому!

-         Діти, приймемо Колю в нашу сімю? – спитав Микола Олексійович.

-         Так.

-         Ну, Колю, будеш тут жити?

Коля сполохано зирнув.

-         Разом з вами?

-         Ні, тезка, мене сюди не беруть, я вже великий. Хитро моргнув своїми добрими карими очима. Усі засміялись.

Запам’ятався і такий епізод.

Під час обіду плакав хлопчик. Вихователька понесла його до спальні, уклала в ліжко. Пашіло в жару обличчя, Піднялась температура.

Що робити? Як викликати лікаря? На порозі зявився Микола Олексійович. Він схопив ковдру, ніжно, по-батьківські загорнув хворого (хлопчику було 5 – 6 років) і поніс до лікарні. Довго лікарі боролися за життя дитини і врятували її.

Коли хлопчика привезли до дитбудинку, то він казав, що Микола Олексійович його батько. Багато наших вихованців називали секретаря Миколу Олексійовича Островського батьком і старшим братом. В той час в м. Ізяславі було аж 4 дитбудинки. І самим дорогим гостем у кожному дитбудинку був Микола Олексійович Островський.

Незабаром наш дитбудинок розформували. Частину дітей перевезли в дитбудинок до Полонного, інших до Староконстянтинова.

А Миколу Олексійовича перевели до Шепетівського Окружного комсомолу. Але свого секретаря вихованці Ізяславських дитбудинків ніколи не забудуть!

 

Ф. М. БЕРЕНШТЕЙН, бувша вчителька Ізяславської середньої школи № 3, нині пенсіонерка, ветеран праці. Часто виступаю перед молоддю, розповідаю про Миколу Островського.

 

29. 11. 1983 р.

м. Ізяслав, Хмельницька область, вул.. Примакова, 3

Категорія: М.Островський в нашому місті | Додав: iznvk2 (25.02.2009)
Переглядів: 727 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Форма входу

Пошук

Наше опитування

Оцените мой сайт
Всього відповідей: 654

Корисні сайти

Статистика


Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0